Ключовий критерій виникнення авторських прав

Використання штучного інтелекту під час створення коду не обумовлює втрату режиму захисту, адже законодавець розмежовує випадки, коли AI виступає лише інструментом у творчому процесі фізичної особи, та випадки, коли результат генерується комп’ютерною програмою автономно без втручання користувача у кінцевий результат такої генерації.

Так, якщо користувач формулює запити, оцінює варіанти, аналізує, допрацьовує, редагує, тестує, інтегрує код у продукт, приймає рішення, такий результат не вважається автоматично створеним комп’ютерною програмою і охороняється відповідно до засад авторського права.

У даному контексті, важливим є документування процесу створення програмного коду (зокрема технічні завдання, запити, історія, результати тестування, проміжні версії коду, доопрацювання, редагування, внутрішні погодження та ін), адже відповідні матеріали є ключовими доказами творчого внеску розробника та  підтвердження виникнення прав у разі судового спору.

Таким чином, визначальним критерієм виникнення, авторських прав є невикористання AI, а наявність та вагомість творчого внеску користувача у створення кінцевого результату, у даному випадку програмного коду, у разі його відсутності або ж мінімальності застосовується право особливого роду — «sui generis».

Право «sui generis»: особливий режим охорони неоригінальних об’єктів

Відповідно до статті 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права», законодавцем  врахувано появу та активне використання АІ, запровадивши окрему категорію відповідних об’єктів — «неоригінальні об’єкти, згенерованих комп’ютерною програмою», на які авторське право не поширюється.

Разом з тим, для таких об’єктів установлено спеціальний режим правової охорони — право особливого роду (sui generis), що не є різновидом авторського права, а виступає окремою конструкцією захисту результатів автоматизованої генерації, що виникає з моменту генерування такого об’єкта, діє протягом 25 років.

Так, право «sui generis» не передбачає виникнення особистих немайнових прав автора, азабезпечує його володільцю виключні майнові правомочності щодо використання, відтворення, та захисту від неправомірного використання, за умови дотримання прав третіх осіб, якщо під час генерації використовувалися об’єкти авторського права чи суміжних прав.

Суб’єкти авторського права на програмний код

У разі використання штучного інтелекту як допоміжного інструменту, а відтак виникнення авторських прав на результати творчої діяльності, первинним суб’єктом авторського права є фізична особа — розробник, який творчою працею створив відповідний програмний код.

При цьому, подальший розподіл майнових прав залежить від характеру правовідносин між сторонами та може визначатися законом або договором.

Так, якщо програмний код створюється працівником у межах виконання трудових обов’язків чи службового завдання, або підрядником, ФОП, гіг-спеціалістом чи аутсорсинговою компанією за договором, належність майнових прав визначається відповідно до положень Цивільного кодексу України, Закону України «Про авторське право і суміжні права» та умов укладеного договор між відповідними субєктами.

Таким чином, майнові права на програмний код написаний за допомогою AІ, за умови у використання останнього як допоміжного інструменту, першочергово належить фізичній особі — розробнику, творчою працею якої створено відповідний програмний код, а подальша належністьзалежить договірного врегулювання моделі відносин, у межах яких він створювався (працівник, роботодавець, підрядник, замовник).

Суб’єкти права sui generis на програмний код

Відповідно до статті 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб’єктами права особливого роду можуть бути особи, яким належать майнові права або ліцензійні повноваження щодо відповідної комп’ютерної програми. До них належать автори AI-системи, їхні правонаступники, особи, яким передано майнові права на програмне забезпечення, а також правомірні користувачі, які використовують систему на підставі відповідної ліцензії. Водночас закон прямо передбачає, що інший порядок належності таких прав може бути визначений договором.

Тобто, якщо програмний код генерується без творчої участі фізичної особи, договірні умови та ліцензійний режим використання відповідної AI-системи можуть визначати, хто стане суб’єктом майнових прав на отриманий результат.

При цьому, більшість ліцензійних умов AI-сервісів не гарантуючи унікальності згенерованого продукту покладають саме на користувача юридичні наслідки у разі порушення прав інтелектуальної власності третіх осіб, обов’язок перевірки правомірності використання.  

За таких обставин, аналіз ліцензійних умов AI-інструментів на предмет належності майнових прав на згенерований код, умов відповідальності, порядку використання даних, процедури пред’явлення претензій та відшкодування збитків перед третіми особами, обов’язково має передувати створенню програмного коду.

У даному контексті, беручи до уваги акцент судової практики у таких справах принципах добросовісності поведінки учасників цивільного обороту, запровадження внутрішніх політики використання АІ (зазначення переліку дозволених сервісів, правил їх застосування, порядку документування процесу роботи з АІ, оцінка ризиків порушення прав третіх осіб, робота з конфіденційною інформацією), контроль їх дотримання, належне договірне врегулювання, аналіз ліцензійних умов AI-сервісів, документування процесу створення програмного коду, розподіл відповідальності учасників розробки, є інструментами управління ризиками, що дозволяють їх мінімізувати та забезпечити ефективний юридичний захист у разі виникнення спору.

Рекомендації

З огляду на чинне правове регулювання та особливості визначення правового режиму програмного коду, створеного із використанням AI, рекомендовано:

  • використовувати AI як допоміжний інструмент творчої діяльності розробника, забезпечуючи достатній творчий внесок фізичної особи у створення програмного коду;
  • документувати процес створення програмного коду;
  • визначити належність майнових прав у договорах із працівниками, гіг-спеціалістами, ФОП, підрядниками та аутсорсинговими компаніями, виходячи із особливостей моделі співпраці та використання конкретного сервісу AI;
  • аналізувати умови AI-платформ до початку їх використання;
  • оцінювати ризики порушення прав інтелектуальної власності третіх осіб перед використанням згенерованого АІ кодом;
  • розробити, впровадити та контролювати дотримання внутрішньої політики використання AI, систематично переглядаючи з урахуванням розвитку законодавства, судової практики та змін ліцензійних умов AI-платформ;
  • визначати розподіл відповідальності між усіма учасниками процесу розробки програмного коду оформлюючи відповідні договірні правовідносини.

Висновки

Станом на даний час, ключовим критерієм належності прав на код, створеного за допомогою AI, є вагомість залученості до результату: якщо останній виступає лише інструментом творчої діяльності фізичної особи виникає її авторське право, відсутність творчого внеску обумовлює застосовання спеціальний режиму sui generis, суб’єкт якого визначається договірними й ліцензійними умовами використання відповідної AI-системи.

Враховуючи викладене, конкурентною перевагою ІТ-компаній ставатиме не лише ефективне використання АІ, а здатність вибудувати систему  управління ризиками: забезпечення правомірності походження коду, контрольованість процесу створення, оцінка порушення прав третіх осіб, достатніть доказів, яка у разі виникнення спору підтверджуватиме правомірність набуття, використання та передачі майнових прав майнових прав.